Linx Service

И снова о языке

Приїхавши раніше обумовленого часу і чекаючи на повернення свого девайса, клієнти або сидять у залі очікування, втупившись у журнали, або пропонують обговорити з менеджером питання, які їх хвилюють.

Якщо немає черги, поговорити з клієнтом ми завжди раді. Так краще пізнаєш людей, маєш змогу розглянути їхню точку зору, та й нові цікаві співрозмовники завжди в радість. Зазвичай обговорення зводяться до новинок Apple і ремонтів техніки. Часто, після кількох порівнянь на кшталт "деякі клієнти просять зовсім неймовірного - скажімо, полагодити Face ID, але не дають пароля на вхід, а це все одно, що попросити полагодити двигун і не дати ключів", розмови перетікають узагалі в площину машин, літражу, у кого яке прискорення...

Але іноді розмова заходить в абсолютно несподіване русло. Так було і цього разу: почали за ремонт, закінчили дискусією "за мову".

- Деякі блогери, так звані патріоти, пишуть правильні слова, але пишуть російською. Ну невже за такої кількості підписників не можна вивчити українську?! Ні, ну складно тобі - найми перекладача! Писати про війну, біль, убивства, і робити це на "язикє" - блюзнірство! Але ні! Він же "художник", він "так бачить".

- Так, - погоджуємося ми, - Це неправильно.

- Ось, узяти до прикладу, N, - клієнт називає прізвище знайомого нам блогера, - пише правильні класні тексти, але не українською! Аж читати гидко!

- Так, стоп, - каже менджер, простягаючи свій телефон із відкритою сторінкою цієї людини, - Тут Ви трохи не праві. Усі пости написані українською мовою.

- Але... Але я ж бачу їх російською? Як так?

- Річ у тім, що людина має підписників як з України, так і з Росії. Тому викладає пости двома мовами. Але ж насправді це і є обов'язок істинного художника. Завжди говорити найнезручніші речі і говорити їх прямо в обличчя. Тому, що саме тоді можна сподіватися, що у русні у мізках щось переклацне і все-таки якісь зміни відбудуться. А ось залежно від бажаних мов, які ви вказали в налаштуваннях вашого ФБ, вам і висвічується потрібна версія. Навіть якщо автор за замовчуванням вказує українську версію, ви все одно будете бачити російську, без правильних налаштувань. Давайте ваш телефон, будемо дивитися.

Попорсавшись разом із клієнтом у налаштуваннях, робимо висновок, що:

1) мова телефона має бути українською. Англійська може спричиняти цей глюк, оскільки додаток бере мову з телефона;
2) потрібно обрати правильні мови у налаштуваннях ФБ, у розділі "Мова, якою потрібно перекладати дописи" та "Мови, для яких ви не бажаєте отримувати пропозиції щодо перекладу". В останньому пункті можна залишити дві мови, і російську, і українську, якщо ваші друзі та знайомі пишуть не українською мовою, і ви не хочете, щоб ФБ перекладав їх українською.

Але наш читач може запитати: "А ви-то навіщо пишете двома мовами? Ви ж сервіс у Києві!".

Відповідаємо: на нашу сторінку підписана деяка кількість людей з Росії. Ба більше, вони нахабно цурпелять контент і майже під нуль копіюють тексти. Ми це бачимо й іноді передаємо їм послання, адже окрім ремонтів, ми також пишемо про війну, дрони, втрати, емоції, переживання.

Ось зараз, наприклад, хочеться порекомендувати їм прочитати четверту частину "Мандрів Гуллівера".

Джонатан Свіфт, говорячи про єгу, описував їхню жадібність і агресивність, у барвах згадуючи, наскільки вони жорстокі, наскільки здатні знищити практично все, до чого торкаються.

"Якщо ви даєте п'ятьом єгу корму, якого вистачило б для п'ятидесяти, то вони, замість того щоб спокійно приступити до їжі, затівають бійку, і кожен намагається захопити все для себе", - писав він. - "...Їжу, викрадену ними або здобуту грабунком де-небудь далеко, вони вважають за краще набагато кращої їжі, приготовленої для них вдома".

Або ось ще цікава цитата: "...Битви між єгу сусідніх місцевостей починаються без будь-якої видимої причини; єгу однієї місцевості всіляко намагаються напасти на сусідів зненацька, перш ніж ті встигли підготуватися. Але якщо вони терплять чомусь невдачу, то повертаються додому і, за відсутністю ворога, зав'язують між собою те, що я назвав громадянською війною".

Цікаво, чи не так?

Сьогодні пропонуємо обговорити вкрай цікаву тему. Святість і грішність і як ці образи втілюються... ні, не в літературі XVII - XVIII століть, а у сучасній історії сервісних центрів.

Якщо картини грішності перед нами були представлені доволі добре і образ одержимості нечистими силами завжди був образом виняткового зла, коли обманювалися клієнти, ламалися плати і озвучувалися захмарні ціни, то от зі святістю все було не так однозначно. Про це сьогодні й розповімо.

До стійки менеджерів тихо підійшов літній чоловік, що мав вигляд ідеального представника української міської інтелігенції з легким флером колишнього працівника культури і мистецтв.

Почав опис своєї проблеми чоловік з короткої розповіді.

Неподалік від будинку клієнта була точка продажу вживаних Айфонів. За мірками місцевих жителів продавець міг вважатися хорошим фахівцем, а доброю і чуйною людиною він міг вважатися за будь-якими мірками. Тут без сарказму. Не тільки продаючи телефони, а й ремонтуючи їх, він завжди приходив на допомогу. А за дрібні послуги він і зовсім грошей не брав, оскільки працював на репутацію. То iCloud створить, то допоможе фотографії на флешку скинути.

І ось, розбивши екран і заднє скло на своєму iPhone xs, клієнт попрямував у цю майстерню.

Прийнявши телефон, майстер сказав, що заднє скло поміняє сам. А ось скло на екрані телефону він передасть до іншого сервісу, адже в нього точка маленька й обладнання для переклеювання скла поміститися ніяк не може. Тому забрати пристрій можна буде завтра.

Забравши телефон, клієнту довелося повернутися через кілька днів. Почав глючити тач. Насваривши підрядника, майстер сказав, що, мабуть, потрібно було міняти не тільки скло, а й тачскрін. Погано, що підрядник цього відразу не помітив. Взявши доплату за заміну тача, продавець відправив телефон на друге коло.

Але через пару днів проблема знову повторилася - тач продовжував глючити, ніби так і треба. Цього разу було зроблено висновок, що тач поміняли, але він виявився бракованим. І всю історію подорожей свого телефону клієнт закінчив палкою фразою:

- Людина він хороша, привітна, добра, АЛЕ! - клієнт включив у роботу довгий вказівний палець, немов це був метроном, - Я здавав телефон у ремонт 5 разів! Розумієте, 5 разів! А екран усе одно глючить!

І от коли ми прийняли цей Айфон, нам відкрилася істина, що таке святість, яка тільки здається святістю, і яка прикидається чимось благим, а насправді несе в собі далеко не найкращі наслідки. Навіщо робити одну й ту саму роботу 5 разів, сподіваючись на інший результат? Якщо 5 разів піддавати екран навантаженню і переклеювати його по колу, що може змінитися?

Продавець айфонів був чесним і до нього питань не виникає жодних. Можливо навіть, що чесними були і хлопці з другого сервісу. Але чесність - не талант, хоч іноді й підкупає, а ось із талантом у них дуже великі проблеми.

Тач починає глючити через те, що після падіння розшарувалася плата. І контакт між половинами плати то є, то немає.
І все, що потрібно зробити, - це розпаяти половинки плати, відновити контакти і спаяти назад. Відновити ось ті маленькі п'ятаки, що йдуть по периметру плати. Зараз вони коричневі, але коли були сріблястими...
Ось до цього ми і приступили.

Для нас це і є уявна святість, що межує з реальною дурістю.
Адже, як сказав геній, мільйонер, плейбой і філантроп Тоні Робінс, "якщо ви робите те, що робили завжди, то ви отримаєте те, що завжди отримували". І достатньо було просто змінити підхід до проблеми, щоб усі могли заощадити час, нерви, а головне, гроші.

Але все добре, що закінчується на позитивній ноті. З одного боку, клієнт не розраховував на настільки довгий ремонт, і, можливо, купив би собі новіший б/в телефон, продавши старий на запчастини. Але з іншого - у підсумку він пішов задоволений. Так само, у нас, завдяки рекомендаціям клієнта, додався новий партнер, якому ми допомагатимемо самостійно надавати класний ремонт з першого разу. І завдяки цьому його бізнес піде в гору.